Познайомившись з віршами Уітмена із цієї збірки, я довгий час залишалася під впливом романтичних описів не тільки природи, зовнішності людини, а й внутрішнього стану душі. Усі природні стихії у його віршах наче живі, вони мають душу, «чують», «дихають», «розмовляють».
Ти, море…
З берега бачу, як пальцями кривими ти маниш мене
І відринуть не хочеш, хоч трохи мене не відчувши…