Католицька церква наприкінці ХV ст. зосередила у своїх руках чимало землі та накопичила великі багатства. У Європі поширеною була церковна десятина – стягнення десятої частини прибутку від урожаю чи грошових доходів. Церква жила пишно, в той час, коли значна частина віруючих була бідною Це підривало авторитет церкви. Крім того, римські папи широко розгорнули торгівлю індульгенціями– спеціальними грамотами на відпущення гріхів. За певну суму індульгенції звільняли від будь якого гріха. Такий продаж викликав незадоволення у віруючих. Центром Реформації стала Німеччина, яка тоді була роздроблена і нагадувала «клаптикову ковдру». Імператори влади не мали, їх обирали курфюрсти – правителі найбільш сильних німецьких земель, які прагнули обмежити вплив центральної влади. У країні не було єдиних законів, єдиної монети й війська. Усе це робило німецькі землі беззахисними перед папською курією, яка отримувала значні прибутки з роз’єднаної Німеччини.
Значної шкоди по авторитеті католицької церкви завдав гуманізм. Його лідером був Еразм Роттердамський. У памфлеті «Похвала глупоті» він різко засуджував вади суспільства та неуцтво священників і ченців. Ще одним діячем німецького гуманізму був Ульріх фон Гуттен, який вважав папський Рим головним противником об’єднання Німеччини. Потрібно додати, що роздратування у віруючих викликало і те, що мовою богослужіння була латинська, яку багато хто не розумів.