Синичка сиділа на тоненькій гілочці, що схилилася від її ваги. Була трішки схожа на горобчика, але де він може порівнятися з нею своїм костюмчиком.
Чорна шапочка на малесенькій голівці, жваві розумні бусинки-очі. Жовта, під чорну краватка. Сукня, ніби темно-зелений жакетик. Все пір’ячко яскравими барвами переливається на сонці. Хвостик, ніби трикутник, загострений. Ніжки тоненькі, але міцно тримаються за гіллячки.
Як співає, злегка пишається собою, трішки відкриває тоненький дзьобик, у якому, ніби сердечко в дзвонику, б’ється гострий язичок. І все її крихітне тільце тремтить і здригається.
З усіх пернатих друзів найбільше мені до вподоби синичка.