Деві – десятирічний хлопчик, який за своє коротке життя так і не пізнав справжньої батьківської любові. «Мати ним не цікавиться, а батько – стороння людина, різкий і небатослівний», тому з часом і Деві став відлюдькуватим і замкненим в собі хлопчиком.
Деві завжди намагався виконувати батьківські накази швидко і без зайвих запитань. Адже ці прості наївні питання чомусь завжди дратували батька. Він або відповідав різких тоном, або просто насміхався над малим.
Деві ніколи не відчував в присутності батька повної безпеки, як це буває між рідними людьми. Тому перше, що він запитав у Бена, коли вони прилетіли на безлюдний острів, чи зможе хто-небудь їх тут знайти. Ще більшу тривогу відчув Деві, коли батько занурився в море. А «що з ним буде, якщо батько ніколи не випливе з морської глибини?».
Але, як виявилося в подальшому, в серці його маленького і самотнього хлопчика билося мужнє і відважне серце. Він не втратив врівноваженості, коли батько з’явився перед ним весь вкритий кров’ю. Він знайшов в собі сили не тільки дотягти до літака понівечене тіло батька, але ще зумів затягти Бена в салон літака.
Перша паніка, яка охопила хлопця, коли він дізнався, що літак доведеться вести йому, пройшла. Адже тепер він розумів, що в його маленьких руках не тільки його життя, а життя батька. Батько підказував синові, що він повинен робити, а той слухняно виконував його вказівки. І тепер Деві це робив не тому, що просто підкорювався батькові, а тому, що розумів – від правильного виконання роботи залежить їхнє життя. Мабуть, вперше в житті батько і син розуміли один одного.
Ця пригода докорінно змінила ставлення Деві до батька. Їм ще буде потрібно багато часу для того, що налагодити стосунки, але той «останній дюйм» нерозуміння вже був подоланий. Син і батько нарешті стали дійсно рідними людьми.