Ми знаємо, що Велика Вітчизняна Війна - це найстрашніша війна.
Скільки жертв! Скільки спалених міст, селищ і сіл! Взяти, наприклад,
історію білоруського села Хатинь, яке було спалено дотла разом з
жителями села. На цій війні дітям з міст довелося встати за верстати на
заводах, на місця своїх братів і батьків, що пішли на війну. Не доїдаючи
і не досипаючи, діти стояли біля верстатів і випускали снаряди для
танків, гармат. Сільські хлопчаки та дівчата йшли в ліс і ставали
партизанами. Підривали німецькі ешелони з військовою технікою і
ризикували життями, перебуваючи в стані ворога, добуваючи цінну
інформацію для партизанів. Дуже важко довелося дітям воєнної доби.
У мене прадід - ветеран війни. Він воював всю війну і дійшов до
Берліна. Воював артилеристом. Правда, він не любить говорити і
розповідати про війну. Дуже багато болю і горя він бачив. Дуже багато
втратив друзів на фронті. Сам він теж отримав важке поранення. У нього
немає половини стегна, але він до цих пір тримає поставу, хоча ходить за
допомогою тростини. Я дуже пишаюся своїм прадідом. Бажаю йому довгих
років життя. І хочу, щоб довго жили наші ветерани.