Започаткований правлінням Тутмоса III, який провів на троні 54 роки (перші 22 з них фактично правила ненависна йому Хатшепсут), блискучий період політичної могутності імперського Єгипту тривав досить довго, а пов'язані з ним зовнішньополітичні успіхи і внутрішньополітичні зміни визначили серйозні зрушення у структурі країни, зокрема в традиційному співвідношенні соціально-політичних сил. Лейтмотивом змін було істотне переміщення центру ваги адміністрації і всієї опори влади фараонів на нетитуловані шари вихідців з чиновників, воїнів, хліборобів, тобто з немху, якщо навіть не з рабів. Результатом цього процесу було помітне ослаблення позицій вельможно-жрецької знаті. Правда, жерці і храми узагалі процвітали – досить пригадати, яким потоком йшло в храмові господарства, в тому числі в столичний храм Амона (Амона-Ра), награбоване в походах майно й раби. Але, по-перше, є підстави вважати, що казна все важче тиснула на храми і намагалася використовувати їх доходи для утримання чиновників і воїнів, а по-друге, майновий добробут не був адекватним політичній ролі жрецтва, яка все зменшувалася. Втративши вплив на поточну політику, храми все виразніше перетворювалися на опорні регіональні центри господарства, в низові бази державного сектора економіки. Зрозуміло, що ще вчора колишнє дуже впливове жрецтво не могло змиритися з цим. Назрівав серйозний соціально-політичний конфлікт.