Життя селянина сповнене щоденної праці. Земля, рідна природа формують його світогляд та ставлення до навколишнього середовища.
У повісті “Гуси-Лебеді летять” розповідається про звичайне життя людей, які мешкають у звичайному селі. Всі ми знаємо, що селяни тоді жили дуже бідно. Але вони пишалися тим, що працюють на рідній землі.
В день коли Михайлик провів свою першу борозну, то для нього цей день став святом. Мати Михайлика знала: земля усе знає, вона може бути гнівною і бути доброю, і тому на самоті розмовляла з нею. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як від радості плаче дерево, милувалася весняними сходами, а слово “насіння” взагалі вважала святим. І всю цю любов до природи вона передала малому Михайлику.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи. Мабуть, кожна людина повинна привчати своїх дітей любити свій рідний край. Давні селяни вважали природу живою істотою, поважали і любили її. Мені здається, що таке шанобливе й чуйне ставлення до природи винагороджується добрим врожаєм і душевним спокоєм.