Мого тата звати Сашко, йому тридцять п’ять років. На роботі його звуть Олександр Миколайович, а вдома — просто тато. Він звичайний тато на світі, але він мій тато, тому я його дуже люблю.
Батько допізна працює, і тому з роботи він приїжджає втомлений, вже коли ми лягаємо спати. Через це ми з ним мало спілкуємося, але я не ображаюся на нього, адже розумію, що він заробляє гроші, щоб нас, свою сім’ю, забезпечувати всім необхідним.
Але коли тато вільний від роботи, він завжди грає з нами. Ми ходимо з ним до шкільного майданчика, де він мене вчить кидати м’яч правильно, щоб потрапити до баскетбольного кошика.
Минулого року ми сім’єю їздили відпочивати на природу. На галявинці ми облаштували намет. Внизу протікала річка. Коли ми до неї спустилися, то побачили там багато риби. Ми з татом стали бігати за нею і ловити її руками. А ще ми кричали, як індіанці, це було цікаво та смішно. Мокрі й холодні, ми поверталися з однією рибиною, але були горді, як ніби йшли з цілим мішком риби. Мама нам зварила смачну юшку.
А ще ми всією сім’єю любимо ходити в кінотеатри на мультфільми. Після перегляду ми йдемо в кафе, п’ємо соки, чай, їмо тістечка та обговорюємо побачене. Також згадуємо смішні історії та жартуємо.
А коли мені було сім років, тато навчив мене плавати та пірнати. Ми всією сім’єю влаштовували змагання, хто далі пропливе під водою, затримавши дихання. В основному вигравав тато, але коли я ображався, він давав виграти мені.
Для мене мій тато є найкращим у світі. Він добрий, порядний, турботливий і дуже відповідальний.