Унаслідок Другої світової війни економічні та політичні позиції
Великобританії були підірвані. Людські втрати становили близько 375 тис.
осіб, а матеріальні збитки перевищили 25 млрд фунтів стерлінгів.
Великобританія стала боржником своїх домініонів і США. Починається
розпад найбільшої у світі Британської колоніальної імперії, в якій
проживала чверть населення світу. Великобританія відігравала значну роль
у повоєнному світі. Вона стала третьою ядерною державою після США та
СРСР, зберігала сильні позиції у колишніх колоніях Британської імперії.
У повоєнний період при владі в Англії, змінюючи одна одну,
знаходилися Лейбористська та Консервативна партії. 5 червня 1945 р. на
виборах перемогли лейбористи й уряд У Черчілля змушений був піти у
відставку. Новий прем´єр-міністр К. Еттлі проголосив своєю метою курс
на «демократичний соціалізм». У результаті реформ, проведених
лейбористами, були націоналізовані вугільна, газова, металургійна
промисловість, електроенергетика, зв´язок, транспорт, Англійський банк.
Власниками підприємств сплачувалася компенсація — 2,5 млрд фунтів
стерлінгів. Згодом темпи націоналізації були знижені, лейбористам стало
зрозуміло, що держава не спроможна взяти на себе занадто багато. Було
проголошено курс на «змішану економіку».
Лейбористський кабінет став більше уваги приділяти питанням
програмування економіки, регулювання зайнятості, екс-порту-імпорту та
ін. За планом Маршалла Великобританія отримала близько 2,5 млрд
доларів, що сприяло структурній переорієнтації британської економіки,
водночас посилило її залежність від США.
Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування
антипрофспілкових законів, розширення безкоштовної системи охорони
здоров´я та розширення житлового будівництва.
Широкий комплекс заходів, що здійснювали лейбористи, призвів до
непомірного зростання державних витрат і різкого збільшення дефіциту
бюджету. Фінансові труднощі сприяли у 1951 р. перемозі консерваторів на
чолі з У Черчіллем. Була здійснена часткова денаціоналізація, скорочено
соціальні програми.
Для зміцнення своїх позицій у Європі
Великобританія у 1958 р. створює Європейську асоціацію вільної
торгівлі, що була своєрідною противагою «Спільному ринку», заснованому
без участі Англії.
Повернення до влади лейбористів (1964 р.) привело до відновлення
націоналізації, встановлення контролю за квартплатою, цінами,
підвищувалися пенсії та інші соціальні виплати, створювалося
Національне управління по цінах і доходах. Незважаючи на певне
економічне піднесення (темпи приросту виробництва становили 2,3%
щорічно), Англія у 60-і pp. поступилася за рівнем промислового
виробництва ФРН та Японії.
Нові реалії примусили її шукати вихід у посиленні інтеграції зі
«Спільним ринком». 1 січня 1973 р. Великобританія стала членом
Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Однак економічні
труднощі у 70-ті pp. поглибилися, зростало безробіття, інфляція,
постійно падали темпи розвитку. Одночасно загострилася і проблема
Ольстеру (Північної Ірландії), де відбувалися зіткнення між ірландською
католицькою меншістю та англійськими протестантами.
остальное скину в личку