Маленький коник у своїх стрибках і веселощах стає втіленням руху самої природи, яка ніколи не завмирає. ї в цьому живому прояві природи митець убачає вічну красу. Пост словом малює художню картину, яку можна не тільки побачити за допомогою уяви, але яка також звучить, а ще вона сповнена запахом трави. Картина навіює відчуття спокою і гармонії.
У другій частині вірша природа постас вже в зимовому вбранні. Тут також усе замовкає, але це мовчання інше, не таке, як літнього дня. Мороз створив цю тишу. Усе завмирає зимовим морозним вечором, але й цієї пори року природа живе, вона має свої голоси. З-за печі лунає пронизливий спів цвіркуна, і той, хто чує його, згадує літній день і коника, що сховався серед трав’яних пагорбів.