Моцарт, будучи придворним композитором у Відні, головним чином писав на замовлення аристократів або для власних виступів. Він писав багато, швидко, без особливого ставлення до того, що його оточувало. Таким чином, небагато його робіт мають цікаву історію створення. Натомість Реквієм — робота унікальна, оточена легендою, в якій вже неможливо відділити реальність від міфу.
Замовлення написати заупокійну месу було дано Моцарту у липні 1791 року анонімним листом від невідомого посланця. Як з'ясувалося вже після смерті композитора, замовником Реквієму виступив музичний аматор, граф Франц фон Вальзеґґ (Franz von Walsegg), який нерідко привласнював собі чужі композиції, видаючи їх під своїм ім'ям. Вибір жанру заупокійної меси був зумовлений тим, що граф щойно овдовів і хотів виконати реквієм пам'яті своїй дружині.
Моцарт працював над Реквіємом з великими перервами, паралельно працюючи над операми «Чарівна флейта» i «Милосердя Тіта», а також невеликими інструментальними та вокальними творами. Заважала роботі і прогресуюча хвороба. В низці джерел вказується, що Моцарт відчував, що заупокійну месу він пише для себе і зізнавався в цьому дружині Констанці.
Моцарт не встиг закінчити Реквієм. Рукопис Моцарта закінчується на 8-му такті Lacrimosa, цей запис був зроблений ним 4 грудня, а 5 грудня композитор помер. На прохання Констанці Реквієм завершили учень і друг сім'ї Франц Ксавер Зюсмайєр та знайомий композитора Йозеф Ейблер.
Перше виконання Реквієму відбулося 14 грудня 1793 року у садибі замовника реквієму, графа фон Вальзеґґа у передмісті Відня.