Нафтопошукові роботи являють собою послідовність успіхів і розчарувань першопроходців, ведених або досвідом, або – за відсутністю останнього – відвагою і досягненнями технічного прогресу. Успішне освоєння нових територій або повернення в старі райони завжди є результатом поєднання конструктивних ідей, вмілого використання технічних засобів, знань, досвіду і підприємливості.
Світові розвідані запаси нафти оцінюються в 90–95 млрд. т, а прогнозні запаси складають 250–270 млрд. т. Родовища нафти знаходяться в різних районах світу, проте розподіл їх за країнами і регіонами вкрай нерівномірний. Найбільші нафтові родовища розташовані в арабських країнах Близького і Середнього Сходу (Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак), Північної Африки (Лівія, Алжир), а також в Ірані, Індонезії, деяких районах Північної і Південної Америки.
Понад 85% нафти видобувається на найбільших родовищах, загальна чисельність яких складає близько 5% всіх родовищ. 30 родовищ нафти мають видобувні запаси, що перевищують 500 млн. т, і відносяться до родовищ-гігантів.
Найбільші родовища нафти (у дужках вказані початкові видобувні запаси): Гавар (10,1 млрд. т), Сафанія-Хафджі (4,1 млрд. т) і Маніфа в Саудівській Аравії (1,5 млрд. т); Бурган в Кувейті (9,9 млрд. т); Болівар (4,8 млрд. т) і Лагунільяс (1,5 млрд. т) у Венесуелі; Румайла (2,7 млрд. т) і Кіркук (2,2 млрд. т) в Іраку; Ахваз (2,4 млрд. т), Марун (2,2 млрд. т), Гачсаран (2,1 млрд. т), Ага-Джарі (1,9 млрд. т) і Абхайк (1,7 млрд. т) в Ірані; Чиконтенек (1,6 млрд. т) у Мексиці.
Промисловий видобуток нафти із земних надр почався у XIX столітті. Нафта видобувалася кустарним способом, в основному за допомогою колодязів. Основними районами нафтовидобутку були Бакинський в Росії і Пенсільванський у США. З 1860 р. почався перехід до видобутку за допомогою бурових свердловин. З появою бурових установок пов'язують початок розвитку нафтовидобувної промисловості. У цей період значно розширилося коло країн, які видобувають нафту.
На початку ХХ століття нафта видобувалася вже в 19 країнах. Географія видобутку нафти істотно розширилася після другої світової війни. У 1945 р. число нафтовидобувних країн збільшилося до 45, в 1975 р. – до 75, а у 1980 р. нафта і природний газ видобувалися вже майже у 80 країнах світу.
У 1950–1975 рр. світовий видобуток нафти кожні 10 років подвоювався, проте потім темпи зростання нафтовидобутку помітно знизилися.
Інтенсивний розвиток газової промисловості почався в 60-х роках XX століття.
Світові розвідані запаси природного газу перевищують 60 трлн. м3, а прогнозні запаси оцінюються в 200 трлн. м3. Найважливіші родовища природного газу – Панхандл-Хьюготон у США, Слохтерен у Нідерландах, Хассі-Рмель в Алжирі, Парс і Канган в Ірані, Уренгойське, Харасавейське, Ямбурзьке і Ведмеже в Західному Сибіру, Газлі та Шатлик у Середній Азії.
Існують родовища природного газу, які є відособленими скупченнями, не пов'язаними з іншими корисними копалинами, і так звані газоконденсатні родовища, де у газі розчинені рідкі вуглеводні. З газоконденсатних родовищ одночасно видобувають газ і конденсат (рідкі вуглеводні). В умовах пластів газ і конденсат знаходяться в одній – газовій – фазі, тоді як у нафтових пластах і легкі, і важкі вуглеводні знаходяться в рідкій фазі.
До найбільших газоконденсатних родовищ відносяться Оренбурзьке, Уренгойське і Заполярне в Західному Сибіру, Парс і Канган в Ірані.