“Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
— Нічьо… В мене є другі… май ліпші…”
2. “Вона подумала трохи, не знаючи, що одповісти, і почала шукать щось за пазухою. Витягла врешті довгий цукерок.
— Ади! Половину вкусила, а другу поважним, повним довір’я рухом подала йому. — На!”
3. “…вона оповідала йому, що зветься Марічка, що пасе вже дроб’єта (вівці), що якась Марцинова — сліпа на одно око — покрала у них муку… і таке інше, обом цікаве, близьке і зрозуміле, а погляд її чорних матових очей м’яко поринав у
Іваново серце…”
4. “Вони обоє знали, що то бродить по лісі невидима сокира, гупа об дерева і хека з втомлених грудей…”
5. “Ляк проганяв їх звідти в долину, де потік плив спокійніше. Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись, бовтались в нім, як двоє лісних звірят, що не знають, що таке сором…”
6. “– Стій,– гукав на неї Іван,– звідки ти? — З Я-вор-рова,– цокотіла зубами синя Марічка.
— А чия ти?
— Ковальова…”
7. “І так вони пасли, що не раз розгубили овечки…”
8. “Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись…”
9. “Не пасли більше вкупі ягнята і стрічались лиш в свято або в неділю. Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти. ворожих родів…”
10. “Марічка любила, коли він грав на флояру. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали
свої тіні смереки. Холодно було і мороз йшов поза шкуру, коли вилітали перші свистячі згуки…”
11. “Марічка і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. її круглі литки, опалені сонцем і од колін голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала…”
12. “В одному селі знайшов-таки тіло. Його вже витягли на зарінок, але він не пізнав в ньому Марічки. Се не Марічка була, а якийсь мокрий лантух, синя кривава маса, стерта річним камінням, як у млині…”