Образ Дон Кіхота – прояв кращих намірів і прагнень людини
(за романом Мігеля Сервантеса “Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі”)
Лицарський роман в Іспанії XVI століття переживав своє друге народження. Сервантес вирішив написати пародію на лицарський роман, перетворивши чарівне романтичне середовище на повсякденне життя Іспанії початку XVII століття. Усе, що було у лицарському романі розкішним та захоплюючим, у романі Сервантеса стає вбогим та безглуздим.
Головною прикрасою лицарського роману завжди був молодий лицар, гарний, сильний, закоханий, який мужньо боровся з ворогами, чарівниками та велетнями. У романі Сервантеса його місце займає зубожілий провінційний гідальго Алонсо Кехано, усе майно якого було у “родовому списі, старезному щиті, охлялій шкапі та борзому собаці”. Цей гідальго не здатного роду, не молодий і не привабливий. Проте, начитавшись лицарських романів, він вирішив стати мандрівним лицарем та здійснити великі подвиги. Алонео Кехано назвався гучним ім’ям Дон Кіхота з Ламанчі, вбрався у лицарське вбрання, обрав собі даму серця та вирушив
на пошуки пригод. Лицарська зброя його була іржавою, а володаркою серця – сільська дівчина, яку Дон Кіхот називав Дульцінеєю Тобоською.
“Подвиги” Дон Кіхота, який бачив світ очима лицарських романів, кумедні. Звичайна домівка уявлялася йому палацом з чотирма вежами, повії – чарівними володарками замку, тодедські торговці – подорожуючими лицарями, вітряки – велетнями.
Поступово Сервантес націляє Дон Кіхота не тільки кумедними, але й високими душевними якостями. Його герой відчув поетичність чарівної історії Лицаря Озера, яка багатьох дратувала. Божевілля Дон Кіхота являло собою виклик світові, позбавленому поетичного натхнення. Дульцінея Тобоська існувала лише в уяві фантазера з Ламанчі, але вигадати її міг лише той, хто поетизував жінку, для кого кохана, навіть сільська дівчина, була чарівною принцесою. Дон Кіхот полюбляв слухати пісні та вірші, знав багато старовинних романсів і сам писав вірші.
Але Дон Кіхот не тільки поет, він благородний мислитель, людина великого розуму. Недаремно усіх так вразила промова Дон Кіхота про військові справи та вченість. Він говорить про усі тяготи військового життя, про жебрацьке існування солдат. Мета військового мистецтва, за словами Дон Кіхота – “мир, а мир є найвищим земним благом”.
Герої лицарських романів подобались Дон Кіхоту своєю активністю. Вони уявлялися йому апостолами справедливості, а насправді були шукачами слави. Дон Кіхот також мріяв зробити своє ім’я безсмертним. Проте, він усі свої сили ладен віддати тим, хто потребує допомоги. Герой воює не для себе, а задля суспільного блага. Дон Кіхот вірою і правдою служив своїй мрії.
Роман Сервантеса “Дон Кіхот” давно вже зробився безсмертним твором світової літератури. Він і досі є актуальним, адже кожен історичний період має своїх героїв.