Калинець належить до шістдесятників. З 1972 по 1981 років був репресований і перебував в ув’язнені на Уралі та на засланні в Забайкаллі. Саме в ув’язненні почав писати для дітей і своєї неповнолітньої дочки Звенислави, малих небожів Маркіяна та Назара і дітей своїх друзів («Книжечка для Дзвінки», «Дівчинка і квіти», «Пан Ніхто»). Книжечки для дітей присвячені внучці Ганнусі, написані вже у 90-х у Львові. («Таке собі», «Дурні казки», «Майже казки» та ін.)