Мы его сегодня проходили.
Вони не роззувалися, хоч вода була холодна, як крига, - така холодна, аж кістки нили і затерпали ноги.
Побіля обрію дотлівало сонце, ледве проглядаючи крізь запону туману і мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща.
Він затремтів, як у лихоманці.
Він стояв і далі, як статуя, поки небезпека минула.
Вони побачили, як після сніданку він прокрався крадькома на бак, мов жебрак, простяг руку до матроса.