Жаднюга
Цього літа ми відпочивали недалеко від Євпаторії. Розташувалися в будиночку, а біля нас жили „хазяї”. Вони весь час стежили, щоб ми чогось їхнього не з’їли. Коли хазяйський син одного разу побачив , як Ілля підняв під деревом сливу, він голосно закричав:
- Мамо, нашу сливу їдять! – і побіг до своєї матусі.
Хазяйка вибігла з хати, почала проганяти Іллю. А одного ранку на сніданок мама приготувала пластівці із згущеним молоком. З’їли трохи і побачили, що хазяйчин син ходить і дивиться на нас. Ми покликали його, і він із задоволенням поснідав з нами. Потім мама і тато збирали речі, щоб іти на море, а ми з Іллею вирішили збудувати будиночок для мурашок, які повзали по доріжці. Але тут хазяйський син раптом закричав:
- Не займайте! Це наші мурашки! Вони на нашій землі живуть!
Стало якось сумно від того, що цей хлопчик – такий жаднюга, не розуміє доброго ставлення до себе. Напевне, йому буде важко спілкуватися з друзями, якщо він не стане добрішим... (З журналу).