Під час спілкування часто виникає необхідність передати чиєсь мовлення. Іноді
важливо передати не лише зміст, а й саму форму та інтонацію. Існує дві форми
передавання чужого мовлення: пряма і непряма мова.
Прямою мовою називається чуже мовлення, передане дослівно, з повним збе
реженням змісту, форми та інтонації. Наприклад: «Здоров, Еоле, пане-свату! Ой, як ся
маєш, як живеш? — Сказала, як ввійшла у хату, Юнона: — Чи гостей не ждеш?»
(І. Котляревський).
Пряма мова звичайно супроводжується словами автора, які вказують, кому вона
належить. Наприклад: А тільки, було, зачує дзвін, то вже ні заграється, ні
засидиться дома і каже: «Мамо! піду до церкви, бач, дзвонять; грішно не йти; тату,
дай шажок на свічечку, а другий старцю Божому подати» (Г. Квітка-Основ’яненко);
«А я знаю, як тебе звати», — довірливо каже дівчина і двома пальцями перебирає
скляне з краплинами сонця намистечко (М. Стельмах).
Чуже мовлення, передане не дослівно, без збереження форми та інтонації, а тільки
із збереженням змісту, називається непрямою мовою. Наприклад, у реченні чужі
слова передано прямою мовою: Чи хто всміхнеться (не часто всміхалися!) —
панночка біжить до старої: «Бабуню, мене не шанують!» (Марко Вовчок). Пере
будуємо речення: Чи хто всміхнеться (не часто всміхалися!) — панночка біжить до
старої і тут же скаржиться, що її не шанують. Це приклад непрямої мови.
У непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від
імені якої передається чужа мова.
Вигуки, повторення, іноді — вставні слова й частки — опускаються.
Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конст
рукцію з чужим мовленням. Вони є засобом уведення в розповідь чужого мовлення.
480 Пряма мова разом із словами автора — особливий тип синтаксичної будови, близький
до складного безсполучникового речення з різнотипними частинами, але пряма мова і
слова автора разом не становлять одного речення. Вони завжди виступають як окремі
речення. Зв’язки ж прямої мови зі словами автора на письмі регламентуються спе
ціальними пунктуаційними правилами, а в усному мовленні — інтонацією.
Досить часто у художній літературі письменники використовують невласне пряму
мову як особливий стилістичний прийом, за допомогою якого розкриваються внут
рішні почуття героїв, їхні думки, переживання тощо. Це так звана внутрішня мова, яку
передає автор твору, ніби перевтілюючись у самого персонажа.