Коли я була ще зовсім маленька, мій тато взяв мене з собою на риболовлю. Я, не довго думаючи, погодилася, адже для мене в цьому віці це було захоплюючою пригодою. коли ми приїхали до берега озера Манич, тато став розкладати снасті, а я тим часом стала досліджувати мальовничий берег Манич. Папа захоплено розкладав вудки, милувався своїми блешнями і особливо не стежив за мною. У воді плавали мальки, які дуже сподобалися моєму оку.Я хотіла зловити одного і посадити в банку, щоб удома випустити в акваріум. Підійшовши до самого краю берега, раптом під моїми ногами різко почала обвалюватися земля, і я з несамовитими криками сіла в воду. Я не вміла плавати! Захлинаючись, я кричала татові: "Папа! Папа! Допоможи!". Папа, почувши мій крик, пірнув за мною. Мене все далі і далі від нього несло течією, я захлиналася і з кожною секундою втрачала надію на порятунок. Мій батько був хорошим плавцем, і через деякий час наздогнав мене. тим врмени я була вже без свідомості (зі слів мого тата). Він дотягнув мене до берега і почав відкачувати. Коли я прокинулася, тато грізно сказав, що більше ніколи не візьме мене з собою на риболовлю.
Род измени на свой.