Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), волинський (1205—1208, 1215—1238), Великий князь Київський (1240), король Русі (з грудня 1253/січня 1254). Син князя Романа Мстиславича Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належав до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів.
Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. З перемінним успіхом чинив упертий опір монгольській експансії, одночасно нейтралізуючи військові спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління побудовано Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновлено Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.
Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Сподіваючись на допомогу західних союзників у боротьбі із Золотою Ордою, прийняв від Папи Римського Іннокентія IV 1253 року пропозицію коронації і став королем всієї Русі.
1245 року визнав себе васалом Золотої Орди, однак незважаючи на це продовжував боротьбу за незалежність Галицько-Волинської держави.