Упродовж 60 – 80-х років у Східній Україні завершився промисловий переворот. Найхарактернішою ознакою цього було повсюдне застосування у виробництві парових двигунів, систем машин, механізмів та верстатів. основним промисловим паливом стало кам’яне вугілля. З цього часу активніше застосовуються у виробництві досягнення науки і техніки.
На кошти іноземного капіталу завод Джона Юза у селищі Кам’янському, Гданцівський завод біля Кривого Рогу. Російські промисловці стали власниками заводів: Брянського – біля Катеринослава, Дружківського та Донецько-Юрївського у Донбасі.
Значним досягненням у процесі індустріалізації України стало будівництво Харківського та Луганського паровозобудівних заводів. Процес монополізації став особливо активним на початку ХХ ст. Переломним моментом стала економічна криза 1900 – 1903 рр., внаслідок якої збанкрутіли сотні дрібних і слабких підприємств, натомість виник ряд великих монополістичних об’єднань: "Продамет", "Продвагон", "Продвугілля" та інші. Монополії проникли в усіх сфери господарства. Напередодні першої світової війни в Україні не було вже жодної важливої галузі промисловості, в якій так чи інакше виробництво не було б монополізоване.
Таким чином, ставши на шлях індустріалізації, Україна зробила значний поступ уперед у своєму розвитку. Вона перетворилась в один з найрозвинутіших у промисловому відношенні районів імперії. Тут склалися такі великі промислові центри загальноімперського значення, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукровобуряковий район. Однак докорінних змін в економіці не відбулося.
Незважаючи на надзвичайно високі темпи індустріалізації в Україні, завершити її до початку Першої світової війни не вдалося. Україна, як і Російська імперія в цілому, залишилася аграрно-індустріальною.
В Галичині у 1905 –1906 рр. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були "Галицько-карпатське товариство", "Східниця", "Галичина".
СКОРОТИ ЄСЛІ ХОЧ