Поетика Б. поєднує в собі різнорідні елементи й форми: трагічне й комічне, піднесене й вульгарне, жахливе й комічне. У ньому примхливо синтезуються християнські й язичницькі мотиви (н-д, Богородиця йменується Діаною, хрест порівнюється із тризубом Нептуна, в богословських трактатах фігурують амури й купідони тощо).
Створюючи певний інваріант бароко як системи, можемо виділити такі його риси:
· універсальність, прагнення до масштабності художнього вираження, що проявляється і на проблемно-тематичному рівні, і структурі образів, композиції, що тяжіють до безкінечності (поеми Дж.Мільтона на біблійні теми, священні ауто Кальдерона та ін);
· динамічність (“бароко – світ, що не знає спокою” /Вельфлін/): тематичний, сюжетний, психологічний;
· тяжіння до контрастів, як формальних – світло й тінь, радість-розпач тощо, так і семантичних – миті й вічності, величі й ницості, аскези й гедонізму і т.д. (“світ, де розпалася гармонія”);
· метафоричність доведена до “універсалізації”, емблемності: пошук істини не в окремих предметах, явищах, реаліях, а в динамічних взаємозв’язках і співвідношеннях між ними (Б.Грасіан “Дотепність або мистецтво розуму”: “Будь-який твір мистецтва – це метафора, мати поезії”);
· парадоксальність (н-д, Дж.Маріно вважав, що метою мистецтва є створення «дивовижного і вражаючого». Він створив нову поетичну барокову форму «кончетто», яка базувалася на системі оксюморонів: «радісний біль», «багатий жебрак», «німий промовець» тощо)
· прагнення до посиленої емоційної дії, експресивність, декоративність, гіперболізація;
· для барокового героя є характерними постійні внутрішні протиріччя та вагання. На думку Паскаля, людина повинна відчувати себе піщинкою в океані Всесвіту. «Людина в нескінченності - що вона означає?» ;