Україно, я кохаю тебе!
Не чекай мене, мамо, на вечерю
Оленко, ти забула олівець на парті
Миколо, що з тобою трапилося?
Народе, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя своїм стражденним і не злим обличчям (В. Симоненко "Як добре те, що смерті не боюсь я")