Коли дерева вміли говорити,
Хоч зрідка, та, на Землю сходив Бог.
Ховались німфи між лаврові віти,
Не знали ні турбот, а ні тривог…
Коли дерева вміли говорити,
Колись… Давно… Коли я був живим.
О!!! Так давно… Коли ще міг любити,
Так палко й вбивче, ніби Серафим*.
Нема… Дерев, що вміють говорити,
Лаврові стали попелом гаї
І німфи погвалтовані та вбиті
Ударами стожильних нагаЇв…