З усіх пір року я найбільше люблю весну. Тоді не тільки бачиш, як просипається природа, пробиваються з-під землі перші росточки, а й спостерігаєш справжнє чудо природи - цвітіння яблуневих садів.
Це дуже красиве явище. Твоя голова чманіє від духмяного повітря, що насичене неймовірно тонким і ніжним запахом, а від найменшого подиху вітру тисячі біленьких пелюсток летять на твою голову, плечі, падають під ноги.
Складається враження, що весна і зима тут господарюють разом, тому що білі яблуневі пелюсточки так нагадують лапатий пухнастий сніг. Час зупиняється, і ти вже не розумієш, де тут реальність, а де казка.
Мабуть, серед такої краси жодна людина не залишиться черствою і байдужою, тому що тільки природа може вилікувати навіть людську жорстокість.
Хочеться, щоб яблуневих садів було посаджено на землі побільше, а люди, милуючись їх красою, ставали милосердніші й добріші.