З землі ще не зійшов сніг, а в душу проситься весна. На ясному небі сяє сліпуче сонце. Бурульки на будинках почали скиглити, плакати: вони не хочуть залишати свої затишні місця. Задзюрчали веселі струмочки. Вони срібляться від сонячних променів. На вулицях почалася метушня. Маленькі діти шукають зручний момент, коли мама відвернеться, — залізти в калюжу.
Весна прийшла в місто. На газонах з-під снігу вже проглянула земля, від якої пахне сирістю. Мостова й тротуар вкриті калюжами, хлопці пускають кораблики й будують греблі.
Дерева голі, але вже живуть, дихають. На кущах, на яблунях та інших деревах незабаром набухнуть бруньки й з’являться маленькі листочки.
Весна, на мою думку, найживіша з усіх пір року. Адже саме з її приходом прокидаються звірі, птаство, все навколо оживає, і як ніби заново починається життя. Розходяться на небі хмари, та воно стає блакитним. Можна лягти на першу травичку і, дивлячись в небо, помріяти. І стає радісно на душі, ніби заново народжуєшся. Природа вбирається в яскраві фарби. Як здорово прокидатися вранці під спів птахів! Вийти на вулицю і вдихнути запах теплого вітерцю! Як чудово пахне весною! Навіть люди стають добрішими та частіше посміхаються.
Прийшла весна, довгоочікувана й всіма нами улюблена!