Останнім часом я багато розмірковую про своє майбутнє. Ким я хочу стати за професією, про що мрію?
По-перше, я мрію допомагати батькам, зробивши їхнє життя більш спокійним і забезпеченим. По-друге, було б непогано, щоб моя робота була не тільки престижною і прибутковою, але ще й улюбленою. Що може бути гірше недільного вечора, коли з жахом очікуєш понеділка! Адже потрібно йти на тортури, які звуть постійним місцем роботи. Вже краще бути двірником, але радіти кожній хвилині, проведеній на свіжому повітрі.
Знайти себе в чомусь виявляється справою непростою. Я, наприклад, поки не знаю, в чому моє покликання, і де мої таланти будуть потрібніші за все. Але ось в одному я впевнений твердо: в житті все відбувається набагато складніше, ніж у мріях. Можна наскладати грандіозних планів, а в результаті залишитися ні з чим. Але, на мою думку, яких би висот ти не досяг, в яку б прірву не скинула тебе доля, завжди потрібно залишатися людиною.
Я не вірю в переселення душ і мене не жахає перспектива «народитися баобабом», але «пристойною людиною» намагаюся бути. Хочу, щоб в моєму оточенні були друзі, а не підлабузники, хочу, щоб мене заслужено поважали, а не підлабузнювалися. Хочу, щоб мої батьки мною пишалися. Це і є, як на мене, життя гідної людини. А нею я обов’язково стану, адже це цілком і повністю в моїх руках.