Тієї ночі Степан майже не стулив очей. Його переповнювали важкі думи. Він мучився, перевертався з боку на бік, але сон не йшов до нього.
Багато Степан зрозумів тієї безсонної ночі. Він картав себе за те, що так підло поводився з конем. Адже Шептало був його чи не єдиним товаришем, вірним, на все готовим другом. Над ранок Степан остаточно зрозумів, що Шептало - це не просто кінь, це майже людина. Що він мудріший від інших коней. Він навіть мудріший від самого Степана. Бо Степан хто? Звичайний недоук, який у школі майже не вчився, ледарював. То й не дивно, що кінь його випередив у розумі.
Шептало не лише розумний, він ще й добрий. А Степан? Не бачив він у житті ніякого добра, тому й став таким жорстоким.
Але сьогодні вночі він багато чого зрозумів. Він буде добрим, терплячим і лагідним до цього коня, він не буде ніколи робити йому боляче, не посилатиме на важкі й нудні роботи. І обов"язково випускатиме на волю, щоб відпочив та розважився кінь.
І брудний чоловічок з корявими землисто-сірими руками підійшов до Шептала, вийняв з кишені морквину, обтер рукавом та подав Шепталові.
- Вибач!