Ответ:
Объяснение:
1991 року, після перемоги Заходу в холодній війні проти Радянського Союзу та розпаду останнього, Україна втретє за свою новітню історією стала незалежною країною.
Уперше прямий нащадок середньовічної європейської держави Русі зі столицею в стародавньому Києві — козацька держава Україна — стала незалежною ще в середині XVII століття. Її ім’я вперше згадується в Київському літописному зводі за Іпатіївським списком від 1187 року та, вірогідно, походить від слов’янського «відокремлена, родова країна».
Але навіть перша короткочасна поява Української козацької держави в ті часи, за сто років до початку боротьби за свою незалежність Сполучених Штатів Америки (1775 — 1783 ), коли ще не існувало об’єднаних Німеччини та Італії, Нідерланди тільки завершували боротьбу за свою незалежність, а Британія та Франція ще були послаблені наслідками власних громадянських війн, докорінним чином змінила стратегічний баланс сил в Європі, та й згодом — і у світі.
Внаслідок боротьби українського народу в період із 1648 по 1654 роки проти спроби його повного покріпачення та полонізації з боку найбільшої на той час європейської держави — Речі Посполитої (сучасні Польща, Литва, Україна та Білорусь) — остання була стратегічно послаблена. Уже через рік після відокремлення від неї 1654 року України більша частина Польщі з ії старою та новою столицями — Краковом та Варшавою — була тимчасово захоплена 1655 року шведами.
ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ КИЇВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ХРЕСТИТЕЛЬ (НА МАЛЮНКУ), ЯК І БАТЬКО ЙОГО, СВЯТОСЛАВ ХОРОБРИЙ, УВІЙШОВ В ІСТОРІЮ В РОЛІ ФУНДАТОРА ДАВНЬОРУСЬКОЇ ІМПЕРІЇ РЮРИКОВИЧІВ / ФОТО З САЙТА UKRMAP.SU
Річ Посполита ще певний час відігравала важливу роль у європейській політиці, але, втративши більшість людських і природних ресурсів України, сама стала надто вразливою з боку новонародженої за допомогою України євразійської імперії, яка 1721р. взяла собі назву Російської. Після двох ії поділів — між цією новою імперією та Австрією і Пруссією (1772-го і 1793-го) — ії остатній, третій, розподіл 1795 року позбавив уже саму Польщу незалежності, аж до 1918 року.
Україна ж, приєднавшись 1654 року до переважно азійської за культурою та формою правління Московської держави (цар якої до 1686 року, де-факто, та до 1700 року, де-юре, сплачував данину кримському ханові — васалу турецького султана), заклала тим самим основні підвалини для ії європеїзації та модернізації, за рахунок свого культурного, людського та матеріального підсилення.
Українська козацька держава начебто прикрила своїм тілом — власним народом, культурою та територією — слабкі південно-західні кордони Московії та одночасно завдала смертельної рани ії головному ворогові тих часів — Речі Посполитій. Невдовзі Московія привласнила собі майже тисячолітню історію та культурну спадщину всієї стародавньої Русі, використала ії старовинну назву (не треба плутати слово «Росія» із словом «Русь», як і «росіянин» із «русином», «русичем») та перейменувала свій у більшості фінно-угро-татарський народ із «московітів» на «росіян», «великоросів».
Прямі нащадки «руських людей», «русичів» — українці, від пращурів яких свого часу й прийшла християнська віра та основи державності на московські землі (дата заснування Москви — 1147 рік), були, відповідно, перейменовані в новій імперії на «малоросів». Поступово порівняно слабка, як для Європи, Московська держава перетворилася на потужну євроазійську імперію, без якої вже не можна було вирішувати більшість стратегічних питань не тільки в Європі, а згодом — й у світі.
Між тим останні досягнення у розвитку наукових і прикладних генетичних досліджень різних народностей у Європі, у поєднанні з більш уважним переосмисленням уже відомих історичних джерел, відкривають у наші часи й нові можливості для більш повної оцінки характеру стародавньої держави Русі-України, зокрема ії зв’язків із стародавньою Болгарією, а також історичного права сучасної Росії на вживання терміну «малороси» по відношенню до українців.
.