Відповідь:
На околиці нашого містечка є невелике озеро, де влітку полюбляють купатися місцеві жителі. Я теж полюбляю бувати там, і часом, сидячи на березі, просто милуюся водною гладдю. Задумливо вдивляючись у далечінь і споглядаючи мальовничі околиці навколо, я складаю опис природи місцевого краю. Ні, я не письменник, а звичайний школяр, який пише твір на задану тему.
Вода в озері чиста й прозора. У спокійний день вона схожа на дзеркало, в якому відбиваються дерева та чисте блакитне небо з хмарами. Часом, коли раптом подує легкий вітерець, по озеру пробігають дрібні брижі, тоді вода починає іскритися на сонці, немов у ній живуть маленькі світлячки.
Піднімаючи голову, я бачу інший берег нашого озера, який зеленіє вдалині. Місцями він пологий, а місцями — крутий і горбистий. Там ростуть берези та осики, а біля самої води стоять, розкинувшись гілками, красуні-верби.
За озером розташовується село, тому часом я чую, як на пасовищі мукають корови. Іноді навіть бачу, як їхні силуети миготять серед гілок дерев. Буває, тварини спускаються до озера, щоб напитися води, і тоді їх вже можна розгледіти.
За двома іншими сторонам від нашого озера розташовується ліс. Там зеленіють верхівки хвойних дерев. А за ними, на правому березі, немов у тумані, видніється вершина найвищої гори.
Пояснення: