Молодші вчилися жити, наслідуючи поведінку батьків. Примхи і витівки заборонялися, а неслухняних інколи прив'язували до ніжки столу. У заможних сім'ях хлопців з трьох рочків змушували вчити ієрогліфи. На перше заняття учень приносив вчителю букет квітів, а палицю, правда, загорнуту в красивий папір. З дівчаток попиту менше: рано чи пізно вийдуть заміж і будуть належати іншій родині. Але і майбутніх наречених тримали в строгості. Вже в 5-6 років наряджали в жіночі плаття, робили дорослі зачіскуи, забороняли гратися з братами і виходити з дому без поводирів. З дванадцяти років дівчину починали готувати до нового життя: вчили вести господарство, займатися рукоділлям, а якщо дозволяли кошти, давали пристойну освіту. Багаті китаянки вміли добре читати і писати, співати, танцювати і навіть складати вірші. Але при цьому число обмежень зростала: дівчина, що досягла шлюбного віку, не мала право самовільно вийти до гостей, без попиту вступити з ними в розмову, а гучний сміх вважався верхи непристойності. Одяг вона носила темний, без яскравих вишивок, і ніяких прикрас. Педагогічний ідеал передбачав виховання начитаного, важливого, здатного управляти собою. В основі виховання лежало повагу молодших до старших, а придбання освіти вважалось вкрай важливою справою. Навчання будувалося на згоді з учнем і вчителем, і самостійності учнів.