американського письменника Р. Бредбері «Усмішка» залишає неоднозначне враження. Стає просто страшно. Це не люди, а справжнісінькі дикуни, озброєні залишками техніки. Воно й не дивно: адже вони уміють лише руйнувати, бити, громити
Люди зібались побачити картину ,щоб плюнити на неї .Вони навіть точно не знали, як вона називається. На запитання Тома лише один чоловік непевно сказав: «Мона Ліза
Один хлопчик Том , не міг на неї плюнути , так як у нього немає тої ненавість, жостокості , як у інших. Мені дуже сподобилась його поведінка .
Коли усе закінчилось і люди заснули . Не міг заснути тільки маленький хлопчик Том. Він тихенько підійшов до вікна, розтулив пальці, розгладив шматочок пофарбованого полотна. Світ спав, осяяний сонцем. А на долоні хлопчика лежала Посмішка. Так, чудова посмішка. Не дивно , що посмішка опинилась тільки у Тома , адже він розуміє красу.
Таке закінчення твору породжує впевненість у тому, що все буде добре. І прийде справжнє майбутнє, яке побудують люди «з душею, яка горнеться до гарного». А краса завжди здатна пробудити душу. Адже не тільки наука є складовою міцної цивілізації.