У Західній Україні промисловість мала кустарно-ремісничий характер. Становлення фабрично-заводської промисловості не завершилось. Технічний рівень промисловості залишався низьким. У 1913 р. на Галичині лише 4,9 % підприємств застосовували 5,5 % парових двигунів Австро-Угорщини, в обробній промисловості - менш ніж З %. їх потужність становила понад 6 тис к. с. (одна кінська сила дорівнювала праці 21 робітника). На Буковині в 1913 р. парові двигуни мали 600 підприємств. На підприємствах Закарпаття в 1905- 1909 рр. налічувалось усього 128 парових машин проти 119 наприкінці XIX ст. Почала змінюватися промислова географія Західної України. У Дрогобицько-Бориславському басейні добували нафту, в районі Калуша і Стебника - калійну сіль, на Стрийщині, Самбірщині, Стані-славщині, Сколівщині розвивалася лісопильна промисловість. Розвивалися харчова, нафтодобувна та озокеритнодобувна галузі, гірничо-хімічна, гірничодобувна промисловість нерудних матеріалів, нафтопереробна, скляна, керамічна та будівельна, будівельних матеріалів, хімічна, лісопильна, деревообробна та легка. Заводське машинобудування та металообробка були практично не розвинені. Розвивалася електроенергетична та електротехнічна промисловість. Працювало 14 підприємств з виробництва електроустаткування. В 1913 р. активи цієї галузі становили 8 млн кор., з них 3/4 контролювали німецькі концерни. У харчовій промисловості за вартістю продукції перше місце посіла борошномельна галузь. Цукрова галузь практично не розвивалася. У пивоварному та спиртово-горілчаному виробництві в 1902 р. працювало 77 пивоварних заводів. Західноукраїнські фабрики лише незначною мірою забезпечували місцеві потреби в тютюнових виробах і переважна частина їх завозилася з центральних районів монархії Габсбургів. Будівництво залізниць, як і в попередні десятиріччя, вели переважно зі стратегічних міркувань.