Весна. Після холодної суворої зими, яка змушувала тіло покриватися мурахами, через пробиваючий холод, це слово звучить, ніби щось найпрекрасніше та найтепліше.
По-перше, для мене весна — це ковток чистого та свіжого повітря. Це змога набратися сил, шанс розкрити та показати себе, та й взагалі це процвітання. Хочеться жити та радіти, торкатися до всього, аби точно впевнитися, що настала весна. Кожної весни на початку березня ми з батьком гуляємо по лісу, галявинах та шукаємо наймогутніші верби. Через тиждень ми повертаємося та видобуваємо смачний та неповторний березовий сік. Доки капля за каплею в пляшку крапає сік, я прислухаюся до шелесту листя, торкаюся сухої кори, вдихаю п’янкий та неймовірний аромат. І це робить мене настільки живою та справжньою, що я точно знаю. Це вона... Вона — справжня весна.
По-друге, нові відчуття, які приходять разом з весною, — це її подарунки. Ти наче після довгої сплячки прокидаєшся та оживаєш. Все починає співати, сміятися та бриніти. І ти розумієш, що життя починається. Не можу не згадати неймовірний вірш Лесі Українки « Давня весна», у якому поетеса так щиро, точно та сильно описала справжню п’янку весну. Весну, яка навіть важкохвору людину змусить піднятися та повірити в свої сили.
Отже, весняне пробудження — це не тільки відновлення природи, це ще й душі людської процвітання.