Якось одного літнього,теплого ранку зібралися хлопчики.Один відмінник, а один двійочник.Тай звати відмінника-Антон,а двійочника називають всі - Вова.Чому відмінника називають повним іменем?Тому що він щедрий,з ним всі дружать,і він ввічливо ставиться до людей.А двійочника-тому що він так званий «Жадіна»,з ним ніхто не дружить і він всім придумує прізвиська!!!
Якось Вова каже:
-Привіт,Антоха!!!
-Привіт,Володю...
-Які плани на майбутнє?
-Залізти на дерево і подивитись на яйця птахів!!!
-ОООО!!!Антоха нельзя!!!В них період!!!
-Я відмінник я краще знаю!!!
І полізли вони на дерево...Вова сказав:
-Я піду по хавчик!!!
-Ну йди!!!
І Антон поліз за яйцями.Прилетіла одна пташка,злякалась і полетіла друга,третя і так з десяток...Тут прилетів великий птах...Антон не злякався її а сидів ніби мертвий.Птах клюнув його за ніс!!!Антон почув страшенний біль,але стримався.Птах почав клювати його всюди,але він стримався.Птах клюнув за волося,як Антон закричав так і птах закричав птах клював,дряпав Антона.Врешті врешт Антон упав...В цей час Вова ішов до нього,він побачив що друг лежить, він покликав свою маму (його мама була лікарем)...Антон полегенько встає,але біль страшенна.Він знову ліг.Мама прийшла і провірила його ногу.Вона сказала:
-Антоне,серйозний перелом ноги та руки.Це через необачність чи недбалість?
Вовина мама повезла його в лікарню.Вона подзвонила і сказала:
-Алло,мама Антона Б.?
-Так,це я!!!
-У вашого сина страшний перелом руки та ноги...
-Як?це не розіграш?
-Ні.Я мама Володимира О.
-Яка лікарня?
-Лікарня №17
Мама Антона довго чекала після операції...Та врешті врешт білі двері відкрились...Вона побачила свого сина...В синцях в бинтах і в білому халаті...Лікар сказав що хлопчик поправиться через 2 тижні.Справді,він поправився через 2 тижні!!!Звичайно в гіпсі йому бути і лежати тільки вдома!!!
В школу Антон не ходив...До нього навідувався Вова і в останню мить коли Вова вже йшов Антон сказав:
-Вова,я отримав життєвий урок!!!І відмінник може бути дурнем,а двійочник молодцем!!!Дякую тобі за цей урок!!!
Володя тихо пішов з кімнати навіть не попрощавшись і подумав «От тепер ми справжні друзі».