Ответ:
Протягом другої половини XVIII ст. в соціально-економічному розвитку українських земель у складі Російської імперії відбулися значні зміни. Наприкінці XVIII ст., як вже зазначалося, на українські землі в складі Російської імперії було поширено загальноімперський становий поділ. За жалуваними грамотами Катерини II, усе населення поділилося на чотири головні "роди людей": дворянство, духівництво, "міських обивателів" та "сільських обивателів". Козацтво як окремий соціальний стан ліквідовувалося. Козацька старшина набула однакових прав із російським дворянством: володіти землею й продавати її разом із прикріпленими до неї селянами, мати власний суд, звільнятися від усіх податків і тілесних покарань.
Сільське господарство було основною формою життєдіяльності населення. Торгівля і промисловість залишалися слаборозвинутими навіть у порівнянні з Росією. Найважливішою зміною в українському сільському господарстві стало освоєння земель на Півдні. Незважаючи на збільшення посівних площ і на високу якість грунтів, продуктивність праці істотно не змінилася. Урожайність була вкрай низькою (збір зерна лише в 3–4 рази перевищував посіяне). Це пояснюється запровадженням кріпосницьких відносин, застарілим реманентом та методами господарювання. При загальній млявості розвитку українського села все ж були помітні певні зміни. Наприкінці XVIII ст. були впроваджені нові культури – кукурудза, картопля. Завоювання Росією Чорноморського узбережжя відкрило шлях хлібній торгівлі через чорноморські порти.
Почало поширюватися використання найманої праці малоземельних та безземельних селян, заробітчан, бурлаків, голоти, а також зростання поряд із відробітковою рентою (панщина) грошової. Це сприяло втягуванню українського села в товарно-грошові відносини. Великі землевласники почали вкладати кошти в розвиток сільськогосподарського виробництва. Першою ознакою цього процесу стала поява значної кількості млинів як водяних, так і вітряних. Почалося масове будівництво гуралень. На середину XVIII ст. у кожному полку Гетьманщини налічувалося їх не менше 50. Інші землевласники брались за розведення племінної худоби. Помітного розвитку отримала й торгівля, незважаючи на відсутність транспорту і нормальних шляхів сполучення. Внутрішня торгівля зосереджувалася на ярмарках та базарах. На Лівобережжі щороку збиралося близько 390 ярмарків, а на Слобожанщині - понад 200. Найбільші ярмарки відбувались у Ніжині, Ромнах, Києві, Переяславі, Харкові.
Українські купці розвивали зовнішню торгівлю й були відомі на ринках Вроцлава, Відня, Константинополя (Стамбула), Ґданська, Лейпцига, Ясс. Традиційними товарами, які вивозилися на продаж з України, були прядиво, худоба, тютюн, хліб, горілка тощо.
Із розвитком товарно-грошових відносин значні зміни відбуваються також у ремеслі. Цехове виробництво дедалі більше орієнтується на ринок, набуває поширення використання вільнонайманої праці.
Незважаючи на всі перепони, продовжували розвиватись і мануфактури. В основному це були мануфактури з виробництва посуду (фарфорового, скляного), паперу, які належали переважно великим землевласникам й церкві. У той же час були створені казенні суконні мануфактури на Слобожанщині з використанням праці приписних селян.
Розвиток торгівлі, ремесла, мануфактур стимулює зростання міст. Найбільшими містами були Київ (42 тис. жителів), Ніжин, Охтирка, Харків. Проте відбуваються зміни в національному складі міського населення: зростає кількість євреїв і росіян.
Соціальні зрушення й економічний розвиток Лівобережжя і Слобожанщини в другій половині XVIII ст. означали поступове входження цих регіонів до системи всеросійського ринку, що мало помітний вплив на господарське життя України і Росії. Зростання попиту на українські товари в Росії спричиняє збільшення їх виробництва і активізацію торгівлі. Разом із тим, економічна самостійність українських земель у загальноімперській економічній системі зникає.
Таким чином, на кінець XVIII ст. у соціально-економічному розвитку Україна перетворилась у звичайну провінцію Російської імперії, а над українським народом нависла загроза асиміляції.
Объяснение: