Доволі часто ми чуємо такі слова: «Тоді я був по-справжньому
щасливий!» або «Я щаслива, бо…» і багато-багато подібних висловів, таких
звичних для нашого слуху. А що ж вони насправді означають? Чи часто ми
почуваємо себе щасливими? Що робимо для цього? І що ж таке щастя
взагалі? Який стан ми звикли називати цим словом?
Кожен хоче бути щасливим. І кожен по-своєму визначає для себе щастя.
Мандрівний філософ Г. Сковорода вбачав його в самопізнанні та
самовихованні.
Підґрунтям щастя, на його думку, є душевність, сердечність, простота,
скромність, але не приниженість, і — що дуже важливо -уміння розуміти
власні бажання і прагнення посісти гідне місце в житті, адекватне своїм
здібностям. Проте, на жаль, не кожен здатний зазирнути у власну душу й
пізнати своє щастя. «Шукаємо щастя по країнах, століттях, а ноно скрізь і
завжди з нами; як риба в воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає
нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до
сонячного сяйва – відхи-ли лише вхід у душу свою», — писав філософ.
Отже, кожен із нас сам торує шлях до щастя і по-сноєму його розуміє.
Для одних – це матеріальний добробут. Для інших особисте щастя
невіддільне від щастя батьківщини. Когось робить щасливим влада. А для
когось, навпаки, підвищення, керівна посада – це халепа, бо до душі,
наприклад, тиха лабораторія, де можна творити. Нагато хто знаходить
щастя у праці. Щасливий художник, що дивиться на щойно створене полотно.
Щасливий коваль, який милується правильністю ліній свого виробу.
Щаслива дівчинка-першокласниця, що вперше виконала завдання на
«відмінно»…
А яким незрівнянним щастям є кохання! Воно здатне надихати на подвиги
й на творчість. Пригадаймо, наприклад, новелу О. Гончара «За мить
щастя». Останні дні Другої світової війни, Угорщина, раптовий потужний
спалах почуттів між радянським солдатом і молодою угорською жінкою.
Спалах заборонений, бо ж вона заміжня. І трагічний, бо гине її чоловік,
якому довелося втрутитися в ситуацію. Любов тут самодостатня і
самочинна, почуття не прислухаються до голосу розуму, до обставин. За це
належить смертна кара, але мить щастя варта того, аби ні за чим не
жалкувати.
Спалах щастя закоханої людини описаний і в оповіданні В. Винниченка
«Момент». Чоловік і жінка, які не мали спільного минулого й не матимуть
спільного майбутнього, лише на один момент усвідомили, наскільки
щасливими вони є, і понесли цей момент у серцях у свої подальші,
нарізні, життя. «Рішуче, я знав її, – ми десь жили разом. Може, вона
була колись веселою берізкою, а я вітром? Вона тремтіла листям, коли я
співав їй в тихий вечір пісню вітра? Хто скаже, що ні? Може, ми були
парою колосків і близько стояли один коло одного? Хто його зна, але я
знав її давно-давно… Щастя – момент. Далі вже буденщина, пошлість» – ось
як охарактеризує цей душевний стан письменник.
Скільки людей – стільки й шляхів до щастя. А про яке щастя мрію я
сьогодні? Вступити до вищого навчального закладу, вивчитися, займатися
улюбленою справою, мати справжнє кохання… Також хочу матеріального
достатку, а ще мати вірних друзів… Хочу, щоб мене поважали… Я хочу так
багато! І, здається, моє щастя в тому, що я хочу жити й радіти життю.
Своє міркування мені б хотілося завершити словами І. Драча, які
якнайповніше відображають суть цього невловимого, не пояснюваного, а
проте такого потрібного почуття:
* Щастя – це те, що було.
* Щастя – не те, що буде.
* Неба набрало в груди І гай-гай – одгуло.
* Щастя – це те, що було.
* Щастя – воно мана є.
* Щастя — це те, що минає,
* Як не минає зло.
* Хай підминає погода
* Щастя – жар-птиці перо,
* Щастя – від Бога нагода
* Творити добро!