23 серпня 1939 р. нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписали у Москві договір про ненапад між СРСР та Німеччиною. Подія відбулася в присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна.
Документ був укладений у період погіршення політичних та економічних відносин між СРСР і Німеччиною, спричиненого приходом А. Гітлера до влади і збройними конфліктами СРСР проти Німеччини й Італії в Іспанії (громадянська війна в Іспанії 1936–1939 рр.), Японії на Далекому Сході (бої біля оз. Хасан і бої на р. Халхін-Гол 1938 та 1939 рр.). Договір став політичною несподіванкою для третіх країн та означав переорієнтацію зовнішньої політики Москви на зближення з Берліном після кількох місяців тристоронніх переговорів про взаємодопомогу у випадку нападу Німеччини на Польщу між радянським керівництвом з однієї сторони, Англією та Францією – з іншої. Перемовини з місіями Великої Британії та Франції раптово перервала радянська сторона 21 серпня 1939 р., коли Й. Сталін отримав пропозицію про переговори від канцлера Німеччини А. Гітлера. Від імені радянського уряду Сталін погодився прийняти 23 серпня у Москві німецького міністра закордонних справ Й. Ріббентропа.
Згідно з умовами договору про ненапад, який укладався на 10 років, сторони зобов’язувалися утримуватися від нападу одна на одну й дотримуватися нейтралітету, якщо одна з них ставала об’єктом воєнних дій третьої сторони. Учасники угоди також відмовлялися від участі в союзі держав, «прямо чи опосередковано спрямованого проти іншої сторони». Передбачався взаємний обмін інформацією, що зачіпала інтереси сторін. Курйозність ситуації додавав той факт, що держави на момент підписання договору про ненапад не мали між собою спільного кордону.
До договору долучили таємний додатковий протокол, відповідно до якого країни Східної Європи були поділені на сфери німецьких і радянських інтересів у випадку їхньої «територіально-політичної перебудови». Німеччина визнавала інтереси СРСР у Латвії, Естонії, Східній Польщі, Фінляндії та Бессарабії.
1 вересня 1939 р. Німеччина вторглася в Польщу із заходу, а 17 вересня 1939 р. на територію Польщі зі сходу вступили радянські війська. 22 вересня того ж року у Бресті відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 р. підписанням договору про дружбу і кордон.
До складу СРСР були включені території Західної України і Західної Білорусі (1939), Східна Прибалтика, Бессарабія, Північна Буковина (1940). Наприкінці 1939 р. СРСР напав на Фінляндію, розпочавши радянсько-фінляндську війну 1939–1940 рр. Після нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 р. договір, як і всі інші радянсько-німецькі договори, втратив силу.
На думку більшості істориків, пакт Молотова-Ріббентропа з таємним протоколом до нього став змовою двох диктаторських режимів з метою проведення воєнної агресії проти Польщі та розподілу сфер впливу в Центрально-Східній Європі. Він відкрив шлях Німеччині до розв’язання Другої світової війни. Частина істориків, переважно радянських і сучасних російських, вважають, що уряд СРСР погодився підписати пакт про ненапад з Німеччиною, щоб відтермінувати вступ СРСР у Другу світову війну, здобути додатковий час для підготовки, зміцнити геополітичні позиції та обороноздатність країни, технічно модернізувати збройні сили.
Більшість фахівців з міжнародного права вважають договір юридично нелегітимним, оскільки він стосувався інтересів третіх сторін. На їхню думку, пакт Молотова-Ріббентропа також можна кваліфікувати як злочин проти миру.