Ответ:
оэма «Сон» и попытка как-то нагадить императорской фамилии и лично собственной спасительнице Александре Федоровне.
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ото дурний! а ще й битий,
На квиток повірив
Москалеві; от і читай,
І йми ти їм віри!
...
А диво-цариця,
Мов та чапля меж птахами,
Скаче, бадьориться.
Объяснение: