Ответ:
У минулому композитори намагалися надати своїм композиціям чітко визначеної форми, наприклад, рондо або сонати. Якщо композитор відчував потребу у вільному вираженні своїх вражень, уявлень та емоцій поза межами усталених форм, чудовим виходом для нього було звернутися до фантазії — найбільш вільної форми з-поміж інших. Назва цього жанру походить від грецького слова «фантас», що означає «уява». Із плином часу фантазія набуває дедалі вільнішого характеру, образні межі її розширюються. Оскільки композиція іменувалася «фантазією», митець мав змогу відійти від канонів, властивих музичним формам. Тому його не можна було звинуватити в порушенні усталеної музичної структури, оскільки фантазії її не мали. У фантазії композитор презентує слухачеві головну музичну тему на самому початку твору, дані — ніби імпровізує на задану тему, змінюючи засоби музичної виразності. Митець продовжує музичний розвиток так, як підказують йому серце, власні почуття й емоції, уява і фантазія.
Объяснение: