Диктатура Гая Юлія Цезаря — термін, що визначає поняття необмеженої у своїй компетенції одноосібної влади Гая Юлія Цезаря як імператора Середземноморської держави. По факту необмежена влада Цезаря опиралась на його армію, на десятках тисяч його ветеранів, які отримали землі в провінціях і в Італії, на підтримці вершників та на симпатіях міських плебеїв. Цезар усіляко намагався створити собі оточення, яке могло забезпечити йому відповідне правління диктатора та не допустити організації опозиції. Юридично влада цезаря ґрунтувалась на принципах Сулли, як з точки зору «правових» основ диктатури, так і в значенні конкретного її оформлення[1].