Ответ:
Андрій Малишко будує твори жанру пісенної лірики як певну послідовність у розвитку почуттів ліричного героя.
Звернемось до "Пісні про рушник”. Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. І цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: "незрадлива ласкава усмішка”, бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; "засмучені очі”, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, “в дорогу далеку”, на якій будуть і радість, і смуток, і печаль. Автор на білому полотні бачить "і зелені луги, й солов'їні гаї", він трепетно стелить його "в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров", щоб згадати своє дитинство, матір, усе життя. Немислима доля героя без краєвидів рідної землі, українські пейзажі є натхненням для його творчості.
Яскраві метафори, авторські епітети, влучні порівняння у зображенні картин природи бачимо в кожному творі. Ці художні засоби введені для кращого розуміння читачами внутрішнього світу ліричного героя, його думок, вражень, переживань.
Тонкий ліризм, широта людських почуттів у піснях Малишка розкриваються через просту і довершену форму. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом, вони є окрасою скарбниці нашого народу.