Гори прадавні, мудрі, на вас хочеться дивитись і дивитись. Торкаюся каміння і, здається, торкаюся вічності. Перед очима відкривається чудовий краєвид: замріяні ліси, сліпучі сніги, вікопомні скелі. На узгір’ї, бачу, розкинулися купками чагарники. Над ними, здогадуюсь, обговорюють гірські бувальщини хвойні дерева: ялини, сосни, смереки. А ще вище – вічні сніги.
Стою і не надивуюся тобою, гірська неповторносте!
Синє небо, ти ось-ось ляжеш мені на плечі. Дрібні зорі, ви здаєтеся ближчими за вогні в долинах. Хіба можна не захоплюватися таким видивом? Краса ота, щоправда відкривається не кожному. Лиш сміливий, витривалий, закоханий у природу представник роду людського, а не байдужий споглядач відчує її сповна.