Ответ:
…Тяжка думка усюди проводжала Петра, жалкував на своє не щасливе
кохання. Спершу нудив світом, бо дівчина до нього байдужа.
Скільки то перегоріло у його серці вогню від того не сказанного жалю
,
що інший перед його очима взяв, і веде її до вінця. А тепер нове горе
,
знає, що вона його любить щиро, але треба роз , єднатись навіки.
Хтось може незважив би, що коханна вже заручена з іншим, махнув би
з нею в дикі степи, насміявшись над лихою долею. Та Петро був
добрий син і щирий козак, тому краще йому з нудьги загинути, а ніж
батька засмутити і золоту свою славу в бруд утоптати. Мав таку
думку, після панотцевої смерті йти на запоріжя, і поробивши власним
коштом човни, з охочими козаками Турецькі городи плюндрувати і
життя своє, по лицарськи на полі, чи на морі за Християнську віру
покласти. А поки, вирішив уникати Лесю…