Я люблю своє місто зате, що воно
переповнене людьми. Іноді їх так багато,
що воно нагадує мені скелю посеред
океану обліплену з усіх-усюд птахами.
Але коли б воно спорожніло,то я
того ж дня, залишив би його, бо немає
мабуть нічого потворнішого, як порожнє
місто.
Шануй і люби їх, своїх людей, місто,
без них ти всього-на-всього
пам'ятник з побляклими епітафіями (написи на памятниках).
Даруй мені місто, але найбільше
ти мені подобаєшся в будень.
Вранці, ти нагадуєш мені молоду людину, сповнену віри й снаги, в полудень,
ти зкидаєшся на прифронтовий
табір, у якому для воїнів настає
священний час обіду біля кашо-варень
,
а ввечері я бачу, як ти стомившись за
день, трішки старієш і мудрієш..