Кожний знає, який великий трудівник маленький дятлик. Цілісінькими днями він обстежує дерева та видовбує з-під їхньої кори личинки або комашки. У садку в баби Наталі теж поселився дятлик. То тут, то там чути його працьовите «тук-тук!» Але ось настала весна, й дятликове постукування залунало зовсім по-іншому: жвавіше, веселіше. Дятлик вибрав старий горіх на межі. Стовбур у нього товстелезний, з великим дуплом, крона розкидиста, тільки без вершечка, її зламала буря. Вже з першими променями сонця від горіха долітає: «Тру-ту-ту!» Так наче лелека вибиває дзьобом.
- Ні, хлопче, то не лелека,— сказав Славкові лід Юхим, знаний у селі мисливець та рибалка.— То дятлик виспівує, подругу кличе.
- Це така в нього пісня? — спитав Славко.
- А що вдієш? Не дав йому Бог іншого голосу, ото він і вистукує дзьобом по сухій деревині. Та ще й вибирає ту, що звучить лункіше!
Цілий тиждень вистукував дятлик свою пісеньку на горісі, але подружка біля нього не з'явилася. Мабуть, ще не прилетіла. Тоді птах перебрався на суху ялину, що до неї було прикріплено телевізійну антену. Антена саморобна, зі складених навхрест алюмінієвих трубок. Тож дятлик і заходився вибивати по антені: «Дррр-ту-ту-тууу!»
Коли пташок умостився на антені, Славко добре його роздивився. Такий франтуватий, у строкатому пір'ї. Штанці червонясті, крила коричневі з білим, немов каптанчик на ньому. Потуркоче-потуркоче та й ну чепуритися! Хоч би хто проходив біля двору баби Наталі, неодмінно зупиниться, коли почує дятликове туркання. Послухає, послухає, а тоді всміхнеться. Не день і не два вистукував дятлик свою пісеньку на сараї, а все марно. Подруга так і не прилетіла до нього.
Тільки наступної весни знайшов дятлик собі пару. Кілька разів проспівав своє знамените «Тру-ту-ту-ту-ту», а вона й прилетіла! Славко бачив їх і на старому горісі, й на антені, й на сараї. Але гніздо пташки звили десь у гущавині, подалі від чужих очей.
Знайти 2 порівняння та словосполучення вжите в переносному значенні..