Ответ:
По дорозі зустрічає діда Прокопа, вони разом їдуть по солому. Дід любить внука, цікавиться його шкільними успіхами.
Його настанови пристосовуватися до життя («А треба — в людях. Та отак побіля них, отак... Того — ліктем, того — почотом... Гульк — уперед вийшов»), помічати, що погано лежить («Це як путнє щось побачиш — дощечку, скажімо, або гвіздочок — тоді бери»), не дуже зрозумілі доброму та вразливому до чужого болю внукові. Подальша розмова ще більше засмутила Олеся.
Объяснение: