«Життю — ні кінця, ні начала», — пише Борис Олійник у своєму вірші. Зразу ж зміст і значення того описаного поетом вибору виносяться далеко за межі окремої ситуації, окремого життєвого епізоду. У своєму вірші поет говорить про вибір, а про вибір — світогляду, життєвої позиції, філософії.
Зрештою, антитеза в цій поезії проста:
Один передбачливо очі
Прикрив ще за крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А інший — на кроки не міряв:
Летів, і гримів, і… згорів,
І люди відкрили в сузір’ях
Зіницю нової зорі.Антитеза проста, але вибір не простий. Антитеза проста, але вибір дійсно вічний. Це одвічне протиборство активного життя, діяльності, прагнення й «Я тихенького» існування. Імовірно, лукавить людина, яка стверджує, що ніколи не хотілось комфортного, безпечного, стабільного, оцього «тихенького» буття. Але люди, які все-таки роблять інший вибір. До таких належить і ліричний герой поезії Бориса Олійника.
Хочеться написати, що кожен має жити повно, насичено… Ате я цього не пишу. Поезія Олійника «Вибір», на мою думку, не заклик до дії, а заклик до роздумів. Бо не кожен в змозі подужати оце насичене життя і існування. Кожне « гримів, …згорів» вимагає внутрішньої відповідальності й сили духу, що має не кожен. Відтак цей вибір, навіть вибір, залишається відкритим протягом досить часу — аж допоки людина не зрозуміє для себе: чи стане сил, чи стане волі?Що ж до власного вибору, ліричний герой поезії Бориса Олійника висловлюється однозначно, бо він свій вибір вже зробив:Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!Мені подобається, що цей вірш прочитується не як «мій вибір правильний, відноситься до такої життєвої позиції, бо кожен має так жити, а прочитується як подумай! І обери сам для себе». Відтак, повторююсь, ця поезія видається мені закликом до пошуку власного вибору. Сміливо винісши фразу «мій вибір» у заголовок твору, я тепер навіть розгублений, що я можу сказати про свій Вибір? Адже мій вибір тільки формується, тільки шукаю, намагаюсь розібратися в собі. І тепер, коли настає час написати свій вибір, нехай це тільки шкільний твір, я зупиняюсь і застигаю над рядками. Але ж, думаю я собі, не робити ризикованих поспішних висновків — теж втіха мого вибору. І заспокоююсь. Мені так само хотілося б прожити повне життя. Але з іншого боку я можу відверто зізнатись, що мені хочеться уникнути зайвого ризику, не хочеться робити імпульсивних вчинків, приймати спонтанні рішення, тим більше — не хочеться, щоб через моє «летів, і гримів, і горів» страждали мої близькі, адже нам так важливо знати, що рідні в безпеці.Можливо, і часи змінюються, а можливо, змінюються люди. Можливо, і люди, і тім завжди однакові, просто я намагаюсь виправдати свою не повну готовність , а тим більше — «згоріти». Але ж «жити спішити треба», писав інший класик, української літератури, із цими рядками я повністю згоден. Мабуть, дійсно поспішати жити, але у житті не варто поспішати робити свій вибір, аби він лишився Вибором.