Я люблю своє місто за те, що воно переповнене людьми. Іноді їх так багато, що воно нагадує мені скелю посеред океану, обліплену з усіх усюд птахами. Але коли б воно спорожніло, то я того ж дня залишив би його, бо немає, мабуть, нічого потворнішого, як порожнє місто. Шануй і люби їх, своїх людей, місто, без них ти всього-на-всього пам'ятник з побляклими епітафіями (написи на пам'ятниках). Даруй мені, місто, але найбільше ти мені подобаєшся в будень. Вранці ти нагадуєш мені молоду людину, сповнену віри й снаги, в полудень ти скидаєшся на прифронтовий табір, у якому для воїнів настає священний час обіду біля кашоварень, а ввечері я бачу, як ти, стомившись за день, трішки старієш і мудрієш...