Ответ:
У наш час легко і просто передавати думки, мову на відстань. Особливо письмо. Саме воно дає можливість долати просторову і часову відстань. Ми можемо докладно описати події, своє життя, передати міркування на сотні і тисячі кілометрів, вивчати документи; ознайомлюватись із поглядами людей, які жили сотні й тисячі років тому. А чи завжди було письмо? Коли і як воно виникло?
Потреба передавати думки на відстань існувала споконвіку. Для задоволення її використовувались сигнали, до яких людини нерідко вдавалась навіть у часи існування й поширення письма. Перегорнимо хоча б сторінки нашої історії.
У часи, коли українська людність зазнавала спустошливих нападів татарських людоловів, для попередження про набіг використовувалась мова сигнальних вогнів. Козацька варта, що день і ніч чатувала на високих могилах у степу, побачивши татар чи зачувши тупіт орди, запалювала спеціально підготовлені бочки із смолою.
Мовою знаків у індіанців служив дим, у поселеннях Африки – свист, за допомогою якого „перемовлялися”, ділилися новинами сусіди, розділені горами і проваллями.
Для передачі думок на відстань використовувались предмети. Індіанці, оголошуючи війну, надсилали супротивникові томагавк. Сигналом миру служила люлька: її на знак примирення по черзі палили представники ворогуючих племен.
Для передачі повідомлень використовувалось своєрідне намисто (вампум) – нанизані на стрічку морські черепашки. Поширеним було вузликове письмо – кіпу: зміст послань у ньому передавався через кількість прив’язаних до мотузки чи палиці шнурів і вузлів на них; форму, розташування , їх колір.